День Захисника України

Стояв я сьогодні на площі, дивися трансляцію з Києва. Дивився на хлопчиків ліцеїстів, що урочисто складали сьогодні клятву. Дивився на рожевощокі обличчя в строю поруч з собою. І думав ось про що. Багато хто з моїх знайомих, розумних активних людей, що своєю працею або службою можуть принести користь Країні, кажуть про майбутні вибори 19-го року: «якщо виберуть тимошенчиху, або ще якусь заразу, то я поїду за кордон, нуїхнах».

Я розумію про що вони. Я вже скоро перетну піввікову межу й знаю, що втома та роздратування накопичуються й іноді хочеться сказати: «все, далі без мене». До того ж, прикро коли твою долю обирають люди, яким в звичайних побутових питаннях складно зробити правильний вибір. А тут доля Країни… Все так.

Але. А як же ці хлопчики й дівчатка, що сьогодні мріють про Україну майбутнього? Вони то ще не встигли зневірятися. Як вони? Як ті, хто народився вже в Україні й вона для них єдиний відомий дім? Вони ж ще тільки вийдуть на своє поле битви. Самі? А чи встигнуть хоча б отримати шанс вирости до тієї сили, щоб мати можливість оказувати спротив? Поки ми с закордону будемо вболівати? Якось воно того… не дуже.

Так що, я залишаюся. В мене тут і Дніпро, і кручі. Своє треба від жлобів захищати. Х. їм, а не нашу Україну :) Ми вільний народ. І наша воля не дарована, вона нашими власними руками взята. Вітаю з Днем Захисника Батьківщини!

DSC_1075

DSC_1062

DSC_1061

DSC_1066

DSC_1076

DSC_1077

DSC_1068

DSC_1099

DSC_1104

DSC_1109

DSC_1067

DSC_1122

DSC_1124

DSC_1078

DSC_1131

DSC_1140

DSC_1158

DSC_1159

DSC_1170

DSC_1189

DSC_1201

DSC_1355

DSC_1360

DSC_1366

DSC_1371

DSC_1373

DSC_1379

DSC_1382

DSC_1384

DSC_1385